Вказівні займенники: bu, şu, o (цей, той)

У турецькій три вказівні займенники: bu (цей, біля мене), şu (той, на який показують) і o (той, далі). Перед іменником вони не змінюються; окремо вживані отримують закінчення з n.

Перед іменником чи окремо?

• Перед іменником займенник не змінюється, навіть у множині: *bu evler* (ці будинки). Він не узгоджується, як українське «цей / ця / ці».
• Окремо вживаний отримує множину та відмінки з n: *bunlar* (ці), *bunu* (це, як додаток), *buna* (цьому).
• Перед іменником відмінок стоїть лише в іменнику: *bu evde* (у цьому будинку).
• o означає і «той», і «він / вона».

Приклади

• Bu çay çok sıcak.Цей чай дуже гарячий.
• Şu ev çok eski.Он той будинок дуже старий.
• Bunlar benim kitaplarım.Це мої книжки.
• O kadın öğretmen.Та жінка — вчителька.
• Anahtar burada.Ключ тут.

Типові помилки

• ✗ Bunlar ayakkabılar çok pahalı.✓ Bu ayakkabılar çok pahalı.В українській «ці черевики» узгоджуються в числі, а турецький bu перед іменником не змінюється; bunlar уживають окремо.
• ✗ Şu alıyorum.✓ Şunu alıyorum.В українському «беру оте» займенник у знахідному не змінюється, а турецький окремий şu як додаток отримує -nu: şunu.
• ✗ Şular ne?✓ Şunlar ne?Множина окремо вживаного займенника теж має n: bunlar, şunlar, onlar.
• ✗ Onda şehirde çok park var.✓ O şehirde çok park var.Перед іменником відмінок ставлять лише в іменнику: o şehirde (у тому місті), займенник лишається o.
• ✗ Buya ne diyorsun?✓ Buna ne diyorsun?У давальному відмінку окремо вживаний займенник теж бере n: buna (цьому), а не buya.